Ruslan Barkalov
Я вкотре повертаюсь в стару хату
Де все дитинство босоноге пройшло.
Чекаю, що знов мама й тато
Під вечір з поля змучені прийдуть.
Та це лиш спогад тихого дитинства,
В порожніх храмах душ гуляє вітер
Тут тихо стало й карантин давно.
Минуле з пам’яті давно все витер
І тільки спогади наче німе кіно
Коли серце щемить і плаче
Ти самотній і сумний
Ти прийди до мене юначе
Я небесний батько твій
Допоможу тобі і пораджу
І загою рани твої
Минуле, котре я залишу за дверима квартири
І зайшовши у ванну змию біль цього дня
Ну чому так – питав не раз сам себе я у вісні
І відповідь приходила завжди та сама
Історія це минуле – завтра буде новий день
Дорогою ішов втомлений ангел.
Він тихо плакав серце із жалю.
Не зміг ніяк він назбирати добрих діл,
Щоб ними помолитись за людей Творцю.
Холодний погляд, у очах, зневіри,
Осінь як жінка - така різна буває часом
Десь холодом віє, десь ніжно муркоче
То сонечком бавиться то морозами
То жіночним сопрано а іноді басом
Сам я на троні – у домі холодному
У тронному залі чекаю на смерть.
У тому дитяті новонародженому
Приходить цар а моя погибель.
Мої ридання – тривожні думи…
Між дружбою й Любов’ю
Між тисячами так непотрібних слів
Кожен з нас є чиєюсь тінню
Кожен з нас кимось для когось був
Не дзвониш… не пишеш… не згадуєш…
І де ж тепер твоя краса, людино?
Куди поділася вона уся нараз?
Тепер, коли лежиш у домовині!
Коли ти більше не серед живих!
Вечір на дворі і тиху казку
Я на добраніч тобі розкажу
А ти заснеш мій маленький
В мене на руках – сину
Спи мій маленький
Про що говорять ранком солов'ї
Про що співають у гаю так мило?
Чи про любов? Про молоді роки?
Від співу того серце мліло
Про що співають ранком солов'ї?
Ту свою пісню ніжну і чарівну
Я встану рано, на світанку,
Пройдуся полем по росі,
Послухаю спів жайворонка в небі,
Побачу рідної землі красу.
Піду у гай, де соловей щебече,
