Рустам Салахутдінов
Бліда багатоповерхівка, майже на лінії вогню,
В ній розумію, що ніколи цих хижаків не зупиню.
Їм недостатньо буде крові чужих невісток та синів -
Коли закінчаться набої, вони пожруть своїх братів.
Вони так роблять вже не вперше, і в цьому бачать сенс життя -
Он позвонил вчера мне
И попросил любви.
А сам кричал, ругался
И ненавидел жизнь.
Он думал: обойдется,
Когда крушил мосты.
Ми вижили!
Не дочекаєтесь.
Та скільки можна,
Ви серйозно?
Китайським штаммом
Нас лякаєте?
Війна – не вистачає слів,
Бракує сили та емоцій.
Ніч – лютий кат, лишає снів
І не дає й маленьких порцій.
Ненависть люту п’ю до дна
Плаче Рахіль і не хоче втішатися,
Нерви вужем покрутило від болю.
З вечора спали, а з ранку змагалися,
З вітром ганялись по дикому полю.
Кровʼю налилися груди у матері,
Мені хочеться дещо створити,
Те, що зможе змінити весь світ.
Не для продажу в топі за мить,
Панацею від тисячі бід...
Ні... щось більше. Я ручку беру
Мы что-то делаем не так.
Не понимаем и не слышим,
Как тихо дождь стучит по крыше,
Не различаем этот знак.
Мы что-то думаем не так.
Як стати лідером думок?
Міняти час і мати вплив
На незміцнілий фрасунок,
Що осідає, наче пил,
І б'є кувалдою по днях,
Народжених у марноті.
Душа проходить випробування,
Коли крізь серце проходить біль.
Мов звір той стогне, реве і плаче,
Життя шукає серед могил.
Не бачить сенсу вдихати кисень
Что человека делает нежным?
Что заставляет его мечтать?
В темных подъездах души его тесной,
На пепелище рождается страсть.
Спать не дает, отнимает внимание,
А він рудий та задоволений,
Він вуса носить не для понту,
І погляд ніжно-зачарований
Руйнує межі твого фронту.
Він, наче сонце, посміхається,
Когда закончится война? Внутри меня, внутри тебя...
Когда утихнет вой сирен и скрежет шин?
Разоружившись, ты и я, сможем спокойно отдыхать,
Не разорвутся в голове осколки мин.
Кто победит в этой войне? Ты или я, я или ты -
