Тако Назама
Плюють у душу вміло, філігранно,
Галопом йдуть, не скинувши взуття,
Журбу під щастя зводять так старанно,
Життя минає, йдуть без каяття.
Слова, як вістря, застрягають в душу,
Ворожила на Андрія та щось не вгадала,
Із прекрасної красуні наймичкою стала.
Все гадала процвітати у самій Європі,
А прийшлося погибати в московськім потопі.