Тарас Яресько
тихо тепер моторошно
в селищі фронтового типу
не чутно церковного хору
ніби обітниця мовчання
набула буквального значення
і навіть всередині дзвону
Вітер із вітром куражаться, бо
віття розхитане, мов напідпитку.
В тісті сумління замішаний Бог,—
місячи, потай лишає відбитки.
На прикордонні твоїх молитов
вже світло наче дайвер в тьму пірнає
і все що так страшило і вело
відмичкою шкребе замок до раю
біліє аж від заздрощів вино
із ягід темних із тієї ночі
в якій горить горить уже печаль
під лисячим кольором листя
каміння тверде й холодне
не розм’якає від ніжності
навіть якщо класти на нього свою долоню так
як кладеш на живіт вагітної жінки
на дев’ятому місяці року
на поклик свічки
ввійдеш посеред ночі
у коло непевного світла
і твоя тінь вигризе собі шмат
з його діаметру
геометрично нерівний
ми прагнули моря взимку
аж притулялися
одне до одного вушними раковинами
в надії розчути його артефактний гул
аж кликали Галькою й Мартином
дворових собачат
ніби кіноляп у дешевій стрічці про осінь
ця відчайдушна спроба вийти сухими з дощу
занурившись під пріле листя обопільних спогадів
що вже розмокло і протікає проте ще утримує
якесь переховуване мов контрабанда
якесь закодоване лише для двох
Свистить старим астматиком завій,
де ні стоїть на брамі у ніколи,
де чаша на штрафні заходить кола
і все ніяк не ви́ходить, криві.
Кіношний лицар в кадрі на коні;
після дощу
на твоєму одязі
лишається енна кількість
ще не висохлих крапель
тотожних зворотному відліку
перед спрагою
киснуть довкола відстані і трамваї
зорі двояться мов язики зміїні
бачиш по тій дорозі де ми триваєм
блудними повертаються наші тіні
вразить іржа корозій усі корони
Фантомно болить корінню, в землі зосталому,
і точать ножі кроти під твердим фундаментом.
Сніги штурмували дім і вертались талими,
бо теплиться щось всередині навіть каменю.
По фресках повзе павук під косою стелею,
"подейкують…" (ЦИКЛ)
1
подейкують
насправді все пішло шкереберть