Тарас Яресько
от нам тепер недитячі ігри:
мова хвилюється раз —
і з кожним мовленим словом
котиться вгору-вниз
на чотири сторони світла
так легко було піти
чотири тіні тепер за спиною
всі — твої
я клякнення, я корок, я кора —
я дятлом гравірований Коран,
я зроговілий подих вітровіїв,
я все, що стовбур зміг відколи мріяв,—
введе мені ще дозоньку оса, —
Хто перепустку дасть у святая святих?
За дверми шепеляють вітри-пілігрими.
Чи дійдуть крізь шпарину під ними листи,
чи, як сни по пробудженні, стануть німими?
дихаймо разом у вітер
який захрипне
пролетівши розбитими вулицями
де літери з магазинних вивісок
лежать на землі абеткою для гайвороння
де діти мужнітимуть швидше
буде сомик зміїтися на мілині
буде мох на південній приморській стіні
де вітри один з одним занадто різкі
ми такі як і вперше — але не такі
лише я лише ти і між нами лише
коли проходжу крізь ліс
як не старався б
під ногами похрустує хмиззя
вже знаю:
павутина занадто лояльна
вологий простір
прикмети риб
плавальні міхури з гелієм
що здіймають вгору
розмотані ниточки поглядів
тріснула гілка
мов зламалося ребро тиші
і сполохався навіть страх
який набув подоби вітру
й підступав холодним обручем
до горла сонного птаха
мова тутешніх берегів осягалася навмання
з метеликом який заблукав у вітрі
з квіткою жасмину що загралася із вітром до втрати запаху
з витонченою гнучкістю твого голосу яка завжди могла
огорнути будь-яке божевілля мого світу
чи не буде запізно
коли теплична троянда —
навчена вірити в
гріховність кольорозмішування —
якось увійде після дощу
в спіритичний контакт з веселкою
ось так це станеться:
злива ввімкнеться великим напором
щоб жодним жучком не змогли підслухати
як відбувається бартерний обмін тінями
між лисицею й сосною
і коли ми оговтаємося одне від одного
