Тарас Яресько
на поклик свічки
ввійдеш посеред ночі
у коло непевного світла
і твоя тінь вигризе собі шмат
з його діаметру
геометрично нерівний
після дощу
на твоєму одязі
лишається енна кількість
ще не висохлих крапель
тотожних зворотному відліку
перед спрагою
хтось жартома переназвав
птахів іменами риб
і ніби навмисно
зимове небо просипалось
сніжним планктоном
ось так виглядає осіння невизначеність:
жовтий листок над головами
мов підбитий палаючий безпілотник
в який вдивляємося щосили
й не можемо розрізнити
на чиєму він боці
прозорий вітерець
пролітаючи низько над рікою
підмочив у ній зграйки
навислої комашні
сіли батарейки
Погасилась печаль підземна — аж стало димно,
далі випнулась териконом сама назовні.
Звуки проросту тут би визбирати, щоб ними
пересіяти лису вирву в озимій мові.
Тут не в риму ідуть із часом — і крок за кроком,
після заходу сонця
день вистигає ніби гніздо
з якого зігнали птаха
мова настояного на травах вітру
не відкривається дослівно
буде сомик зміїтися на мілині
буде мох на південній приморській стіні
де вітри один з одним занадто різкі
ми такі як і вперше — але не такі
лише я лише ти і між нами лише
відстань вимірюється подихами
для юного вітру який
під час обряду своєї ініціації
змушує сльозити око
першого стрічного
задрімай в бомбосховищі сестро
хай насняться тобі:
лебеді з рушників
в номерах готельних
спросоння
марно шукав уявну кнопку
щоб вимкнути гавкіт дворового пса
ранішньому снігу під кроками
теж заїло платівку —
від учора світ збожеволів
тиша ходить по краю
зазирає з осторогою
в кратер гучномовця
приставлений до риб’ячого рота
аж риба від наруги втопилася