Тарас Яресько
жінки вичерпують час із ріки
чекання припнуте на ланцюгу кіс
поламані кістки поглядів не зростаються
давно відквітли плечі над плесом
жінки вичерпують воду з води
проливається дощ
не в змозі зібрати докупи
свою роздроблену сутність
вкорінитися на поверхні очей
занурити мокрі руки в мурашники
виліплені на спині
чиясь ідеальна картина світу
висить на стіні вітальні:
зелень ріка небо що ось-ось
перехреститься трійкою птахів
згори вниз і справа наліво
місцеві на світанні
скликають усю родину —
сонце ж бо прорізається крізь обрій
мов перший молочний зуб
готуючись до трьохочкових кидків
світлом в зіниці
"на цих пагорбах…" (ЦИКЛ)
1
на цих пагорбах
покручена річка лежить
буде сомик зміїтися на мілині
буде мох на південній приморській стіні
де вітри один з одним занадто різкі
ми такі як і вперше — але не такі
лише я лише ти і між нами лише
ми засинали поряд
не зашторивши вікна в спальні
й мерехтіли зірочки ніби від стусана
в небесному оці уявного папараці
що навів на вікна цілісінькій місяць
мов об’єктив з безперервним спалахом
вже відчуваємо
як час витікає без кровоспинних
як від ударної хвилі крику крихкішає простір
як оскомляться розтоптані туристичні маршрути мови
мати прагнула розділяти біль
мати прагнула розділяти яблука
та молодший з хлопців
ховаючи своє за пазухою
тікав на горище
де крізь віконце спостерігав
що як
оглухнути
осліпнути
затерпнути
для усього крім
сльози заходять до ока неначе до церкви
лівого й правого ока — мов різних конфесій
кілька дощів і зумієш — клянуся на плесі —
переростати а не заливатися з верхом
ластівка з куксами крил понад берегом стиха
мілітаризується серпневий сад
звисають гарматні ядра
смородини