Валерій Подаваленко
Дощ завітав до храму ночі,
Співає мантри за вікном.
Під крапель стук, закривши очі,
Витягує протяжне ОМ…
Сніг засипав спогади про осінь,
В спадок свій не встиг вступити листопад,
Сивий ліс самотні сосни просить
Стиглий сум сховати до пастельних дат.
Теплом нас балувала осінь,
Губила жовтий сонний лист,
Стидалася на ранню просідь
Завіс, від рампи до куліс.
Якщо ти хтів побачити веселку
Не бійся обійматися з дощем,
Най парасоля посумує в закапелку
Удвійку з капюшоновим плащем.
Розірви губами тишину,
Подаруй надії краплю зранку,
В очі я смарагдові пірну,
З пліч тендітних знявши вишиванку.
Начаклував холодний ранок
Допоки навкруги все спить,
Понад Дніпром напнув серпанок
Та й сонечко злякав на мить.
27.09.2023
Минула осінь, в споминах зима,
Весна вагається, тепла чекають квіти.
Ховаються у вранішній туман
В бруньках вагітних захоловші віти.
За обрій сонечко сховав галайда вечір,
На ставу голоси примарні потойбіч,
Усі казки прочитані малечі,
Пухнастий ліжник натягає ніч.
Чуєш, стиха шепочуть зорі
На верхівках старих смерек?
Неосягнута неозорість
Обіймає крильми лелек.
Ніч відкрила космічні брами
Солоним морем все частіше пахнуть сни,
Молекули тепла штовхаються в повітрі,
Вертає до буття дифузія весни
Забуті фарби на спустошеній палітрі.
