Володимир Лобач
Темрява накрила пів планети.
Знов не сплять вампіри і поети.
День зникає, наче мить.
Біля хати кіт сидить.
Чому серце не ржавіє?
Бо його текіла миє.
Раз козак Велике Вухо,
Та козак Велике Брюхо
Без балачок, без пісень,
Море відданих рятує.
Мертвих риба порахує.
Риба говорить мовою риби.
Ніби у риби є право на вибір?
В очах твоїх мудрість.
І шум поколінь.
Але ти нічого не кажеш.
Бо кінь.
Бачиш, там, за морями зеленими
Ніби вчені сумують за вченими?
Там, де вітер гуляє Карибами.
Там, де риби цілуються з рибами.
Чуєш, плачуть багаті із бідними?
Ніби рідні сумують за рідними.
Дощ малює водні знаки.
Їх лякаються собаки.
Вітер хитає ніч.
Бо шумить.
Пісню співає день.
Вже не спить.
Жодних заходів не вжито.
За весною стежить літо.
Чи то вітер непочутий
Робить в небі манівці.
Чи то знову, може бути,
Десь єбуться горобці.
