Welcome to Poetree, a place where poets and poetry lovers meet each other. We have been doing our best to make a website where poets could write their poems, publish them and share with their readers. Please sign up to add your poems to Poetree!
Жовте поле неозоре
і блакить небес привітна
десь на сходинках історій
злились в стяг жовто-блакитний.
Солов’ї в гаях співали
ходити і відчувати —
як в’їдається шурхіт,
як тактильна пам’ять підводить вітер,
як щуляться слимаки
(з класовою заздрістю до равликів)
завжди знаючи напрям поривів
Весь білий світ журбою огорнуло,
я в ньому сам, і ти у нім сама.
Усе хороше в ньому потонуло,
на нас чекає ядерна зима.
Похмурі дні, і в порожнечі ночі,
Я хочу тобі стільки розказати,
про радощі і болі, сум і сміх.
Дитячі сльози, і старі печалі,
та зберегти тебе нажаль не зміг..
Так хочеться з тобою поридати,
Приморозив щічки калині червоній
Сонячний зимовий день такий чудовий.
Ягідки солодкі калинові стали
І птахи охоче ними ласували.
Лягають сніжинки тихо на стежину,
Яка веде лісом до тії калини,
Темна тиха глупа ніч.
Довгий ясний новий день.
Ось стоїть холодна піч –
дрова не ковтнув черінь.
Верби, сосни, клени – ліс.
вітер — це віра в нього,
переважання змісту над формою,
виставлена на загал нагота,
вітер — це буря на лікарняному
що смокче червоні соски шипшини
дим без вогню —
ранковий туман —
без причини яку слід приховати собою,
без негайності загорненої в обгортку вітру,
без рипіння метеозалежних колінок ринв —
Іноді вірш скидається на неприступну фортецю,
І його ні мечем, ні облогою, ніяк не здужати,
Слова атакують інші слова на серці,
Чорніє земля, а фортеця тримається мужньо.
На схили театру війни приходять союзники
And as i lit my last cigarette
I felt the sweet taste of it
It reminded me why even hold it
Why embrace it between my lips
Draw it close, share my breath with it
Why my fingertips became familiar with its shape
Струменить повітря прозоре-прозоре
І п"янким нектаром всіх нас напува.
Вітер своїх коней вигнав на простори
І летить далеко осінь зустрічать.
А вона красуня в золотій короні,
У багряних шатах вкотре вже прийшла
Цариця Осінь
із яскравим шлейфом
розтанула у отворі дверей.
А вітер дозбирав її прикраси
з тепер безлюдних
київських алей.
