Explore poems роздуми | Poetree

Explore poems

7 Роздуми

7 Роздуми

1.

Не виріс я, а переріс себе ж,

і сам себе щоночі вже лякаюсь,

бо руйнівна пітьма не знає меж

і камінь міццю в плоть перетікає.

Течу очима — на подушці сіль,

і пальцями струмую та губами…

2

0

Павло Мовчан

Дивна

Дивна

Дивна… поки квітневий вітер плутає її волосся

Вона знов мріє, та ніяк не визнає, що вже доросла

Погляд вгору, мружиться від сонця, тоне в кольорі його очей

І заздрить небу, бо воно далеко від усіх земних брудних речей

24

0

by Олена Каюрова

Я просто каталася під дощем

Я просто каталася під дощем

Закінчились, схоже, нарешті морози

Недоречні, я думаю, навесні,

Тому не бійся: це ніякі не сльози

На моєму обличчі такі рясні,

Я просто каталася під дощем.

Якби було можна відкрити серце,

3

0

Ніка Ареміх

Осінні роздуми

Осінні роздуми

На трравичці легкий морозець.

Хто і радий цьому, хто й не радий,

Та осінній порі не кінець.

Іще сонечко нам усміхнеться,

Подарує останнє тепло,

Ностальгією тихо озветься,

1

0

Неоніла Володимирівна Гуменюк

пливи, прошу, пливи

пливи, прошу, пливи

Пливи, прошу, пливи,

Ми ще не в тихім доці

Й церковні корогви

Не в мороку мороці.

Пливи, прошу, пливи,

2

0

Юра Орловський

Кудлатий кіт

Кудлатий кіт

Жив у моєму домі старий і кудлатий кіт.

Спав на сирій підлозі; босяцький у нього рід.

Шерсть позбивалась у грудки, лапи проколені дротом,

Бо часто ходив по горожі, що за поворотом.

1

0

Аліна Швець

Тік-так...

Тік-так...

Мов спиртом перманентний маркер,

Розчинить "мушу" волі знак.

Я-жнець, мисливець, судний сталкер!

Людина... Руш, спіши, тік-так...

І час, просіяний крізь пальці-

2

0

Яна Василенко

Ім`я її - літо

Ім`я її - літо

На всі боки розкинувся степ у смарагдовім мерехтінні.

Зорі сяяли знов споконвічним, холодним вогнем.

Так нестримано падали вниз, підкоряючись силі тяжіння,

догоряли до ранку в житах, і згасали під літнім дощем.

Вітер зорям стелив степову ковилову постіль,

2

0

Курносов Єгор

Рефлексія про схід сонця війни: хлопчик і кіт

Рефлексія про схід сонця війни: хлопчик і кіт

у травні трави поросли крізь дим долонь небесних кіптявих тремтячих схилився кіт над хлопчиком старим укрив його своїм хвостом котячим

той кіт – стрілою нісся в поверхи стрибав з відчаю у найглибші прірви а цей хлопчина був старим таким від немовля до нинішньої вирви

о курва день настав прийшов розніс по комірчинах пташечки та коми зірвався місяць врізався у міст і є загиблі скільки – невідомо

з коліс рвонула зіронька небесна осяйна панна – вранішня зоря і день повстав зійшов узявсь воскреснув закривши рота тьмяним ліхтарям

згасав алтар сердець чи храм умів – в очах чернече чорна несвідомість і кожен день кіт бавив як умів своїх мишей кіт тер свою свідомість об кремінь правди що була брехня перевертав картинки на екрані

а хвіст кота мов сіра маячня щоранку розповзався у тумані

3

0

Тата Рівна

Роздуми

Роздуми

Залишити би тишу по-собі

І більше нічого не треба.

Ні добра, ані злого тобі

Не була б в них така потреба.

Щоб забулись й на мить схаменулись,

Назад обернулись – у сни окунулись,

І в любові скупались – нею напувались,

Як Земля ранковою росою.

0

0

by Христина Сможаник

Роздуми

Роздуми

Час хутра минув, проступаюча зелень

на повсті густішає, ширша щодня,

крильми одкидав перелітний метелик,

немов свою тінь на землі обганяв.

Під вигином неба душа прямостійна

навшпиньки стає, аби хмари сягнуть,

і вітру степлілого хвиля олійна

лягає на плечі, щоб постать зігнуть.

6

0

Павло Мовчан

8 “При світлі сумління прозоріє світ”

8 “При світлі сумління прозоріє світ”

1.

Не виріс я, а переріс себе ж,

і сам себе щоночі вже лякаюсь,

бо руйнівна пітьма не знає меж

і камінь міццю в плоть перетікає.

Течу очима — на подушці сіль,

і пальцями струмую та губами…

3

0

Павло Мовчан