Welcome to Poetree, a place where poets and poetry lovers meet each other. We have been doing our best to make a website where poets could write their poems, publish them and share with their readers. Please sign up to add your poems to Poetree!
1.
Не виріс я, а переріс себе ж,
і сам себе щоночі вже лякаюсь,
бо руйнівна пітьма не знає меж
і камінь міццю в плоть перетікає.
Течу очима — на подушці сіль,
і пальцями струмую та губами…
Сам я на троні – у домі холодному
У тронному залі чекаю на смерть.
У тому дитяті новонародженому
Приходить цар а моя погибель.
Мої ридання – тривожні думи…
В порожніх храмах душ гуляє вітер
Тут тихо стало й карантин давно.
Минуле з пам’яті давно все витер
І тільки спогади наче німе кіно
Ось так і плинуть роки за роками.
А нам здається,- то минають дні.
Так живемо - без розуму, без тями.
Гадаєм: "Якось буде..." Тільки ні.
Із прикрістю й печаллю їхніх лиць
На вулицях закордонних столиць
Ідуть таємні сини Батьківщини,
Чекаючи рішучої години.
Чому таємні? Вони не цікавлять
Верхівки їх Вітчизни, що лукавлять
Сніг лягає товстими пластами
на землю десяти тисяч розтрощених армій.
Ні пам'ятника тобі, ні могилки.
Дерева над полем гілками похитують.
Не розповідайте мені
Життя - суцільна боротьба.
Життя - це разом ти і я.
Життя - це сонце в небі сяє.
Життя - це дощик накрапає.
В житті бувають в нас підйоми,
Трапляються й падіння в ньому.
Що ж таке та ефемерна слава?
Що за неї душу радо продають
Вона ж, немов в безодню переправа
Вона – брудна ілюзій каламуть
Ось видерся ти, друже, на вершину
Не знаю чого мені треба
Життєве яке маю кредо
Світогляд рядками лікую
Що схід сонця мені пророкує?
Дивна… поки квітневий вітер плутає її волосся
Вона знов мріє, та ніяк не визнає, що вже доросла
Погляд вгору, мружиться від сонця, тоне в кольорі його очей
І заздрить небу, бо воно далеко від усіх земних брудних речей
Закінчились, схоже, нарешті морози
Недоречні, я думаю, навесні,
Тому не бійся: це ніякі не сльози
На моєму обличчі такі рясні,
Я просто каталася під дощем.
Якби було можна відкрити серце,
На трравичці легкий морозець.
Хто і радий цьому, хто й не радий,
Та осінній порі не кінець.
Іще сонечко нам усміхнеться,
Подарує останнє тепло,
Ностальгією тихо озветься,
