Explore poems роздуми | Poetree

Explore poems

7 Роздуми

7 Роздуми

1.

Не виріс я, а переріс себе ж,

і сам себе щоночі вже лякаюсь,

бо руйнівна пітьма не знає меж

і камінь міццю в плоть перетікає.

Течу очима — на подушці сіль,

і пальцями струмую та губами…

2

0

Павло Мовчан

Ім`я її - літо

Ім`я її - літо

На всі боки розкинувся степ у смарагдовім мерехтінні.

Зорі сяяли знов споконвічним, холодним вогнем.

Так нестримано падали вниз, підкоряючись силі тяжіння,

догоряли до ранку в житах, і згасали під літнім дощем.

Вітер зорям стелив степову ковилову постіль,

2

0

Курносов Єгор

Рефлексія про схід сонця війни: хлопчик і кіт

Рефлексія про схід сонця війни: хлопчик і кіт

у травні трави поросли крізь дим долонь небесних кіптявих тремтячих схилився кіт над хлопчиком старим укрив його своїм хвостом котячим

той кіт – стрілою нісся в поверхи стрибав з відчаю у найглибші прірви а цей хлопчина був старим таким від немовля до нинішньої вирви

о курва день настав прийшов розніс по комірчинах пташечки та коми зірвався місяць врізався у міст і є загиблі скільки – невідомо

з коліс рвонула зіронька небесна осяйна панна – вранішня зоря і день повстав зійшов узявсь воскреснув закривши рота тьмяним ліхтарям

згасав алтар сердець чи храм умів – в очах чернече чорна несвідомість і кожен день кіт бавив як умів своїх мишей кіт тер свою свідомість об кремінь правди що була брехня перевертав картинки на екрані

а хвіст кота мов сіра маячня щоранку розповзався у тумані

3

0

Тата Рівна

Роздуми

Роздуми

Залишити би тишу по-собі

І більше нічого не треба.

Ні добра, ані злого тобі

Не була б в них така потреба.

Щоб забулись й на мить схаменулись,

Назад обернулись – у сни окунулись,

І в любові скупались – нею напувались,

Як Земля ранковою росою.

0

0

by Христина Сможаник

Роздуми

Роздуми

Час хутра минув, проступаюча зелень

на повсті густішає, ширша щодня,

крильми одкидав перелітний метелик,

немов свою тінь на землі обганяв.

Під вигином неба душа прямостійна

навшпиньки стає, аби хмари сягнуть,

і вітру степлілого хвиля олійна

лягає на плечі, щоб постать зігнуть.

6

0

Павло Мовчан

8 “При світлі сумління прозоріє світ”

8 “При світлі сумління прозоріє світ”

1.

Не виріс я, а переріс себе ж,

і сам себе щоночі вже лякаюсь,

бо руйнівна пітьма не знає меж

і камінь міццю в плоть перетікає.

Течу очима — на подушці сіль,

і пальцями струмую та губами…

3

0

Павло Мовчан

6 “Палахкотюче світле тіло”

6 “Палахкотюче світле тіло”

1.

Не виріс я, а переріс себе ж,

і сам себе щоночі вже лякаюсь,

бо руйнівна пітьма не знає меж

і камінь міццю в плоть перетікає.

Течу очима — на подушці сіль,

і пальцями струмую та губами…

6

0

Павло Мовчан

5 На переході часу

5 На переході часу

1.

Не виріс я, а переріс себе ж,

і сам себе щоночі вже лякаюсь,

бо руйнівна пітьма не знає меж

і камінь міццю в плоть перетікає.

Течу очима — на подушці сіль,

і пальцями струмую та губами…

3

0

Павло Мовчан

4 Два кольори

4 Два кольори

1.

Не виріс я, а переріс себе ж,

і сам себе щоночі вже лякаюсь,

бо руйнівна пітьма не знає меж

і камінь міццю в плоть перетікає.

Течу очима — на подушці сіль,

і пальцями струмую та губами…

2

0

Павло Мовчан

3 У талій воді – відбиток

3 У талій воді – відбиток

1.

Не виріс я, а переріс себе ж,

і сам себе щоночі вже лякаюсь,

бо руйнівна пітьма не знає меж

і камінь міццю в плоть перетікає.

Течу очима — на подушці сіль,

і пальцями струмую та губами…

2

0

Павло Мовчан

2 “Печалі дим струмує у гайку”

2 “Печалі дим струмує у гайку”

1.

Не виріс я, а переріс себе ж,

і сам себе щоночі вже лякаюсь,

бо руйнівна пітьма не знає меж

і камінь міццю в плоть перетікає.

Течу очима — на подушці сіль,

і пальцями струмую та губами…

5

0

Павло Мовчан

1 “Не виріс я, а переріс себе ж”

1 “Не виріс я, а переріс себе ж”

1.

Не виріс я, а переріс себе ж,

і сам себе щоночі вже лякаюсь,

бо руйнівна пітьма не знає меж

і камінь міццю в плоть перетікає.

Течу очима — на подушці сіль,

і пальцями струмую та губами…

3

0

Павло Мовчан