Welcome to Poetree, a place where poets and poetry lovers meet each other. We have been doing our best to make a website where poets could write their poems, publish them and share with their readers. Please sign up to add your poems to Poetree!
1.
Не виріс я, а переріс себе ж,
і сам себе щоночі вже лякаюсь,
бо руйнівна пітьма не знає меж
і камінь міццю в плоть перетікає.
Течу очима — на подушці сіль,
і пальцями струмую та губами…
Я встану рано, на світанку,
Пройдуся полем по росі,
Послухаю спів жайворонка в небі,
Побачу рідної землі красу.
Піду у гай, де соловей щебече,
Я вкотре повертаюсь в стару хату
Де все дитинство босоноге пройшло.
Чекаю, що знов мама й тато
Під вечір з поля змучені прийдуть.
Та це лиш спогад тихого дитинства,
Про що говорять ранком солов'ї
Про що співають у гаю так мило?
Чи про любов? Про молоді роки?
Від співу того серце мліло
Про що співають ранком солов'ї?
Ту свою пісню ніжну і чарівну
Життя, як пачка цигарок.
Одна цигарка - це момент прожитий.
У когось тліє довго, у когось, наче крок.
Лиш кожен сам вирішує як жити
Дорогою ішов втомлений ангел.
Він тихо плакав серце із жалю.
Не зміг ніяк він назбирати добрих діл,
Щоб ними помолитись за людей Творцю.
Холодний погляд, у очах, зневіри,
Минуле, котре я залишу за дверима квартири
І зайшовши у ванну змию біль цього дня
Ну чому так – питав не раз сам себе я у вісні
І відповідь приходила завжди та сама
Історія це минуле – завтра буде новий день
Життя пролетить, а воно лиш одне.
І почалось раптово, і раптово мине.
Земля не стоїть, зміни є всюди.
Ніхто не вічний, народжуються люди.
І щосекунди змінюється все.
Лиш не зміниться ніколи серце добре на черстве.
А біль твій меж чітких не має,
Всі простори думок займає,
Що червоніють у вині,
Яке ти п’єш на самоті,
Аби розвіять гнів і тугу,
Сам я на троні – у домі холодному
У тронному залі чекаю на смерть.
У тому дитяті новонародженому
Приходить цар а моя погибель.
Мої ридання – тривожні думи…
В порожніх храмах душ гуляє вітер
Тут тихо стало й карантин давно.
Минуле з пам’яті давно все витер
І тільки спогади наче німе кіно
Ось так і плинуть роки за роками.
А нам здається,- то минають дні.
Так живемо - без розуму, без тями.
Гадаєм: "Якось буде..." Тільки ні.
