Welcome to Poetree, a place where poets and poetry lovers meet each other. We have been doing our best to make a website where poets could write their poems, publish them and share with their readers. Please sign up to add your poems to Poetree!
І знову життя поринає у смуток,
І знову несе у вир почуттів,
Душа, наче хмара, шукає притулок,
У переплітіні людських світів.
І наче в дорозі з обривом у море,
Єдина
смуток... тиша... єдина зоря...
шмат паперу... і мрія єдина...
непокірність... забутість... свіча...
що палає віднині єдина...
Холодний спокій зігріває смуток,
і горло крижане не гріє чай,
коли по стінках ллється водограй
як слів холодних, й теплих жмуток.
Морозний подих не малює вже на вікнах
Шовковий смуток надвечірній
повітря синє прорідив,
і простелився дим покірно
уздовж води…
І непомітно, ледь сирітно
трава при річечці росла,
і тиха радість цьоголітня
дзвеніла на струні стебла.
Кину жаль і смуток лише,
Власне лихо заколишу
І братам співати стану
Про любов, красу весняну.
Дам їм світло серед ночі,
Просвіщу їм сонні очі.
Сере пущі стежку вкажу
В зелених композиціях сьогодні ріс,
а потім довго з корпусами,
з міськими корпусами розмовляв.
І руки бліді, наче місяць.
…його, його далекий сніп!
до мене геній простягав
— то Леонтовича зелений,
Насильство/любов
Вона ж мене забула,
не від горя, не від смуту,
лише від того, що минуло,
і ніколи більше не буде.
Від болю і так не добре,
Ти не хотіла сварок, не хотіла розлуки,
Та я нас обох обрекла на ці муки,
Бо кров так кипіла від тої отрути,
Що звалась любов, це ти хочеш почути?
Залежність від «неї» тебе погубила,
Пробач мене, мамо, за чорну хустину,
Не знав, що так буде, не вірив в таке,
Не думав, що рано цей світ я покину,
Відлуння жалоби усюди дзвінке.
Не думав на фронті про чорну хустину,
Ой в полі полі
Полі зеленім
Росла калина
Війною покалічена
Біля калини лежить Іванко
Пальці у крові
Гадаю я, Ви помічали теж
Оту печаль, що серпень затаїв,
Як світ міняється, й бентежить
Нам душі осені прихід...
Дощ
Ллється крізь шибки
В тінь
І затікає у вікно душі,
Й серце пусте луна відгуком спогадів.
В'ються слова плющем