24 кадр.
Останній вечір миру: ми, більярд
і радість від забитих в лузу.
5 ранку і квиток в плацкарт,
Сирени й ноша в 200 грузу.
Натовп, валізи, «в укриття»,
Ти чуєш ту залізну птаху.
Цінуєш більш за все життя,
Коли навколо запах страху.
Гнилий підвал і скляні очі.
Розпач, прощання, переляк.
«Не знаю чи діждусь до ночі,
Цілую і люблю, земляк».
Плануєш щось собі назавтра,
Тепер жалієш: «встигну ще?».
І ті проблеми до – чи варто?
Проблема — смерть. Кінець. Усе.
І гинуть просто прості люди,
Дитячий плач затих, а сльози – ні,
Бо гучний вистріл в самі груди
Заколисав у вічнім сні.
І вже не буде як раніше,
Бо це трагедія для всіх людей.
Невже, в століття двадцять перше
Вбивають за землі трофей?
Боюся не за власну шкуру,
А за людей, яких ціную.
Руський корабль, йди … понуро,
Це наш народ! Я ЗСУ шаную.
Лиш наші роми вкрадуть танк,
Хлопці з району – БТР,
І спочиває ваш Сбербанк,
Бо Україна – революцйонер.
Проїдуть танки, буде тихо,
Вернуться воїни у квартиру,
Ми пам‘ятатимемо лихо.
Ти знаєш, дуже хочу миру.
|березень 2022
