Андрію Шмиріну
Торкаюсь подумки вустами твоїх вуст
Так легко, наче вітерець в тополях
Втрачаючи себе, здоровий глузд,
Березку овіває серед поля
Забувши про минуле і життя,
Коли існує мить, немов остання,
Про все буття і навіть небуття,
В руках твої, як в книзі про кохання
Гортаю ліній теплі сторінки
Такі вже рідні та і все ж далекі
Мені лиш спогади прозорі та легкі,
Неначе відлітаючи лелеки.
