До непристойності відверта простота
До непристойності відверта простота
її тебе чіпляє й не дає спокою.
Коли її байдужість – кислота
для твоїх мрій і жаркого серця,
ти наче ртуть, що розливається рікою.
Тоді болить уся твоя душа,
щемить до непристойності самотня.
Тобі щоразу сниться винуватиця
Твоїх зітхань.Їй не зробить ковтка,
бо простота – це дія незворотна.
Усе б віддав за відданість, та де…
Їй линути у небо що іти.
Ти падаєш до ніг їй, застеляєш світ вогнем
Й собою, власним серцем береги.
Вона ж бо не дає тобі спокою.
Її так хочеться усе життя нести,
Лілеяти , як за дитиною малою…
Але не досягнувши висоти,
Повз тебе йде повільною ходою!
(00:11) 6.03.17
(с) МАХНОВІЯ СТЕП
