Дорога

Сивий туман, ніби блузка легка, прозориться.

Довга дорога — розмотана чорна пряжа.

На перехрестях по вісім очей дозорами —

на КПП павутинних — усіх пов’яжуть.

Сонце спадає за плечі тобі, як обрії.

Стишують тон вітри, ніби входять у змову.

Ти — подорожня доріг не тобою обраних.

Ти — подорожня, а значить — до рани знову.

Голос в повітрі темнішає вже на видиху.

Голос, як ЛЕП, уривається так невчасно.

Бог на дорозі — і той заблукав сновидою,

кличе когось — та не чує й відлуння власне.

12.04.20