«Дорослі ми чи діти?»
Коли слова німі,
люди сиплять монети золоті.
А є такі, що їх збирають.
І є такі, що собі ціну мають.
А як про людину без ціни?
Про це подумали вони?
І є ще вічно спраглі...
Без лиця і без моралі.
У всіх свої граалі.
Хтось любить пити з срібла чаші.
Отой лихвар з лицем жадоби!
А милі люди, що ховають злобу?
Криють її за очима милости і блага?
У них своя розвага й правота.
Комусь і ти і я - не та.
Та може правда в тім,
що ми будуєм дім.
Та кому є місце в нім?
І голосно сміється совість!
Ми не заслужили -
у світла небокраю,
земного раю?
Того щастя і любові?
Змивайте вчасно фейк
з чужих очей!
Дорослі ми чи діти?
Та то тіла старіють.
Нехай вас ваші мрії гріють!
Отож немає істин
із тисячі людей.
Дорослі ми тоді,
як вечоріє наше небо.
Як в силі думати про когось
і як комусь це щастя треба."
