Дух лісу
Шепочуть ясени вночі,
десь зірка ледь стала виднітись.
Блукає вітер в самоті,
ледь чути дальнім ехом в тиші.
Десь поміж сосен і дубів,
хащами лісу, сяйво дивне.
Ніби крапельки води,
стежину світлячками вкрило.
А на гіллях тих, на горі.
Куди дібратись тільки птахам.
На верхівці дві сови,
милуються там зорепадом.
Дух лісу спочиває тихо,
куди не підеш, то знайдеш.
Зрання квітками він розпустивсь,
що прагнуть рости до небес.
Зайчата пострибали прудко,
ще стільки справ в них до зими.
Десь ледве чути під землею,
риють хижину кроти.
Позбігались і бобри,
майстри по деревині.
А там і браття їжачки,
по справам квапляться кудись.
Все навколо оживає,
зацвіло все навкруги.
Частинка лісу наповняє,
душі кожного із них.
І новий день нас зустрічає,
в цю прекрасну літню мить.
