думки вже пахнуть весною
думки вже пахнуть весною,
хоч тільки-но явилась осінь в місто.
а подушки пахнуть тобою,
хоч їх змінили вже разів зі сто.
чогось у мені тобі бракувало,
щоб стати ближче за вітер,
що так свище зухвало
між нас, навіть тепер…
я проїдаю поглядом твою спину
з вікна своєї двокімнатної,
ти йшов, як завжди – без зупину
не змінював ходи не рівної.
цей вересень – ну просто листопад.
дерева уже стани оголили,
а наші пальці знову невпопад
і ми змінити цьОго не могли,
бо тобі не вистачало мужності,
як мені розуму від тебе піти.
лиш хапав мої руки крихкі
і поглядом молив не летіти.
та я збирала речі і тікала,
хоч знала, що спіймаєш мене знову…
така вже гра, до речі, не цікава
спіймай мене – придумаємо нОву.
