Хай будуть на згадку мені ті прощальні слова
Хай будуть на згадку мені ті прощальні слова.
Неначе кришталі, що більше не знайдуть почину,
Що будуть молитись вночі на незвідану силу.
Що будуть злітати щовечір в святі небеса.
А потім дощем упадуть на мою сіру днину.
Хай будуть на згадку мені твої пальці в косах,
Неначе повітря нестримного вічні пориви.
Мов хвилі всесильні, що викличуть в серці надриви.
Мов шторм серед тиші в моїх вже застиглих думках,
Що смуток в мені ненадовго, та все ж потопили.
Хай будуть на згадку мені твої губи у снах.
Неначе розп’яття на кожному контурі тіла
Залишать сліди. І не скажеш собі — відболіла.
Бо ще кровоточить. Бо ще до всіх інших сліпа.
Хоч пам’ять від губ вже давно у тобі посивіла.
Хай буде на згадку все те, що тобі вже зола.
Хай навіть забув ти, яка є на смак моя шкіра.
Я ж теж забуваю, як клялись словами Шекспіра
І з кожним світанком все більше до тебе пуста.
І завтра між нами вже буде від холоду прірва.
Та знай: я зали’шила все. Все, що тільки змогла.
