К.Марло В.Шекспір Сонет 152

Скажи ж бо, чим грішить моя любов...

Це ти, в подвійній зраді винна. Схоже,

Обітницю подружню з молитов

Примусила, як клятву гнати... Боже,

Чи є у мене звабити, права,

Ще й дорікати у подвійній зраді.

Зізнатися, сам я не раз, не два,

Раз двадцять зрадив вже своїй наяді.

Божився в доброті тобі не раз,

Любові й вірності бажав до скону.

Засліплювали очі дні образ -

Не бачили пороків, лжу солону.

Як клявся, що правдива ти, чиста.., -

Брехнею чорною згубив вуста.