К.Марло В.Шекспір Сонет 152
Скажи ж бо, чим грішить моя любов...
Це ти, в подвійній зраді винна. Схоже,
Обітницю подружню з молитов
Примусила, як клятву гнати... Боже,
Чи є у мене звабити, права,
Ще й дорікати у подвійній зраді.
Зізнатися, сам я не раз, не два,
Раз двадцять зрадив вже своїй наяді.
Божився в доброті тобі не раз,
Любові й вірності бажав до скону.
Засліплювали очі дні образ -
Не бачили пороків, лжу солону.
Як клявся, що правдива ти, чиста.., -
Брехнею чорною згубив вуста.
