хрипко розстібається блискавка...
хрипко розстібається блискавка
на воронячій горлянці
вивалюючи ще один голос
на зачовгану ожеледь тиші
де метафори мирного часу тепер
наче корови на льоду
вдруге за життя ламається голос
вмерзає в білий спокій зими
мов фарфорової коронки
денервованого зуба
мов сурогатної матері
що виношує не для себе
цей біль
сіль тепло й льодоруби
врешті виїдять до чорнозему їй очниці
й зелені змійки виповзатимуть з них
аж навіть витесана торік милиця
шокує раптовою брунькою
в шпитальній підсобці
й ми проситимемо і собі
хоч якогось підшкірного проростання
прочинення найглибших альвеол
для видихання невимовленого
й це буде час цинкування спогадів
час ніяковіння перед світлом
час синхронних перекладів
з мови тіла на мову тіла
тільки ніколи нам не протануть
не витечуть синевирами з очей
оті — особливі сніги —
з верхі́в'їв сердець
ми відчуваємо це
ми це приймаємо
ми вже непомильно впізнаємо́
кожного з колег по гортанному ремеслу —
за переломом голосу в типовому місці
08.04.23
