Клофелін 6#170
ти підсипаєш клофелін,
поки я відволікаюсь на грацію твоїх рухів.
присипаєш мозок дотиком,
поки серце в брадікардії, є ледве чутним.
і я більше не в стані
зробити невдалих і необережних кроків,
і нарешті, світ на мене,
а не я на нього, виливає ругань.
ти викликаєш побічну дію,
асфіксії, руками на моїй шиї.
ти викликаєш швидку,
але просиш їх, щоб вони не спішили.
коли я вчиняю супротив -
вириваєш з моєї проводки жили,
і все одно, я дозволяю
це все, під своїм власним контролем.
помирай в мені!
шрамами, колотими-ріжучими.
залий ліжко кровʼю,
на якому я буду спокійно спати.
я не шукав це в тобі,
але читав, за очима, бігаючими:
що обираю в тобі присмак смерті,
коли, навпаки, не хочу вибирати.
тут, або/або:
або дві великі різниці,
між сірими, холодними, сконцентрованими зіницями;
або теплими руками, ледве від жаги спітнілими.
тут, або/або:
або ванна з молоком,
яке рожевіє від сорому, дій необдуманих,
або тіло розкидано, речами мʼятими по кімнаті неприбраній.
ти або дим сигаретний,
або гілочка дикої вишні на запʼясті.
ти або світанок галасливий,
або тиша ліжка скрипучого.
ти або дайвінг глибин недосліджених,
або дивна усмішка на моєму писку.
ти або панацея від болю,
або сполука ядовитого металу летючого.
помирай в мені!
зʼїж натщесерце мою душу, в очікуваннях.
викинь залишки у вигаданий камін,
вигаданого дому.
я вже не пробачаю собі,
такого потворного, але жаданого лікування,
після якого стаю, як камінь,
і борюсь із власною втомою.
помирай в мені
ще! і ще! і ще!
