Кохання вампіра та людини
Її вуста червоні наче кров
а очі в темноті жахливо сяють
настала ніч, виходить з дому знов
полює… свою жертву упіймає
красивий, очі сірі як туман
на вушко тихо й лагідно шепоче:
мій любий, це всього лише обман
кусає й закриває його очі
не бачити їй мирного життя
не знати що таке любов ніколи
черства і в ній ні краплі каяття
знов смерть після звичайної розмови
життя вампіра повністю нічне
повільно жінка погляд піднімає
-хай сонце завтра вранці не зійде
-побуде ніч - у місяця благає
світанок, вона швидко йде назад
чекати поки темрява настане
як пощастить не буде їй завад
ніхто її за вбивством не застане
ці очі… так прекрасні як зірки
повільно нахилилася до нього
прощай, я замету свої сліди
оскал… але убити їй не змога
обличчям проступив холодний піт
-чудовисько! – він руку відпускає
з сльозами проклинає вона світ
біжить за ним та не наздоганяє
на ранок знов пішла відпочивать
прокинулась, це ж він у сні з’явився!
напевно втік не варто і шукать
а якщо ні… а раптом залишився…
немає… у парку сидить юнак
голодна, це мій шанс перекусити
та що таке?!Не можу більше так
чому!Чому не здатна я убити!
розм’якла все вони, ці почуття
не хочу далі я собою бути
- о місяце… почуй мої слова
я хочу жити так як живуть люди!
від слів її здригнулись небеса
а місяць опустив на неї світло
- ти впевнена? Забудеш ким була
Безсмертя втратиш, це тобі потрібно?
- я згодна - посміхнулася вона
і раптом у повітрі розчинилась
прокинулась… це сон ну що ж, бува
от вчора мені ще крутіше снилось
проходить день, з’являється зоря
закохані додому поспішають
- найкраща в мене ти, любов моя
- мій милий треба швидше, нас чекають
повільно наступає темнота
на місяць починають вовки вити
з тих пір ходить історія така
як зміг вампір людину полюбити
Автор вірша: Анна Ходіс