Коли рокѝ зненацька й безупинно
Коли рокѝ зненацька й безупинно,
Летять так тихо, що аж серце гине.
Коли у матері волосся під хустиною,
Вже не каштанове, а крихітне і сиве.
Коли ступаєш мимо дитсадочка,
В якому ти провів своє дитинство.
Не віриться, що все пройшло і точка,
Розсипалось, як дороге намисто.
Коли у серці во̀вком виє туга,
І проситься звільнитися на волю.
Коли в житті суцільна чорна смуга,
Пробігтися б малим ще раз по полю.
І, знаєте, скажу, час не жартує,
І як би не мело, і як б не дуло.
З нас кожен на землі чогось вартує,
З нас кожен пам`ятає все, що було.
