Контрасти
Тут Бог пройшов на білому біліше…
Так ніби дмухав, а не йшов поволі…
І бачення було у нього інше:
широке, кругове, по видноколі…
а я слідком… провалювавсь по шию,
І об карлюччя погляд дер на клоччя.
снувалися сніжини мурашині,
і сажа плямувала непороччя…
Сліди з-під ніг низалися обруччям,
стискався зір обіддям, що дзвеніло…
З-під снігу дріт виборсувавсь колючий
і упікався реп’яшисто в тіло…
І глибшав шлях, вирівнювались руки,
біль випромінювавсь крізь персні п’ятипало…
Які міцні зі світом ще сполуки…
Які ж глибокі у житті провали…
Не вирвуся з полону снігового, —
підсаджую угору погляд криком;
— Хто відлучив єство моє від Бога?
І загубив у просторі великім?
Мій Господи. І я був невагомим…
Душа ж — безоболончаста, летюча…
тепер все глибше нуриться у втому,
бо присмоктавсь до тіла дріт колючий…
Звільни її, бо не роздмухать сажі,
що крила, нача листя, притрусила…
Снується чорно мурашина пряжа,
що вже й очей заплющити несила…
***
