кує-не-кує...
кує-не-кує —
а заново зібраний дощ
ляпасами отямлює маки
в яких завірусились зозулині луни
під право першої самоти
під безправ’я останньої
вигойданої важким сопінням
мов серце печерного звіра
який раз на рік
виходить із темряви
вбирає морду в маковий цвіт
і смиренно вчиться рахувати до ста
перш ніж нагримати
на зозулю
25.05.23
