Квіти наших слів
Пливу до берегів Твого слова –
торкаюся його тіла,
дзвінкого, як літній дощ,
пересіяний через сито вечора
і
воно озивається до мене
тишею любові,
пробудженням тепла,
що виростає із вуст
з кожною народженою краплиною літер..
Так виростають квіти слів,
залишаючи на наших вустах
лиш легкий присмак слова,
яке щойно народилось
і змовкло..
Бо слова живуть ще менше як метелики –
у короткій миті помаху їхніх крил,
у короткій миті поруху пелюстки,
зрошеної літнім дощем,
пересіяним
через сито вуст,
через сито нашого змовклого
змоклого тіла..
