листопад
Печаль ми потроху розібрали на жарти –
Додали до чаю молоко і мед;
Затицяли шпари
і вже не так дме.
Чергова нехитра пісенька очолила чарти:
якась дрібноголоса нечупара -
ні бе-ні ме.
он на лавочці примостилась закохана пара
і ось дивлюсь як ніби німе
кіно; я один в пустій залі
випадковий глядач, а, може, і свідок.
музичного супроводу немає, на жаль.
Що тягнеться слідом?
Що ж буде далі?
Не тільки з ними, але й зі мною! Тліє жар,
збіговисько відьом
заклинатиме, смакуючи деталі,
Немов на сцені «Макбета» почав Театр Нездар
І з живих тут, здається, тільки з мертвих повсталі:
Ні душ, ні сердець – парування шлунків і геніталій,
І суцільний базар
Уживаним крамом.
Трапляються навіть Біблія і Кобзар
І стверджують, що в цьому немає драми:
Кожен по-своєму оцінює спадок –
Як знає, як може, як хоче.
А що перше на думку спаде
І уяву залоскоче
Та так, що сіпнешся мимоволі,
Рефлекторно - те й трапиться наступним.
Ми завжди такі випадки називаємо «доля».
І нагороджуємо титулом «підступна».
Бо не здатні тримати це під контролем,
Чи не наважуємось. Така вже людська сутність:
Вмонтовані запобіжники,
інколи невпопад;
На воїнів і на біженців
Ділиться люд, коли приходить війна.
Чи листопад.
Та нехай мине саме вона,
А не місяць, яким попереджує нас зима:
Тужлива пісня все ж краще, ніж сама тугá.