МАЕСТРО-ДОЩ
Згущає Вітер темні хмари, і день спекотний притоми́всь,
Дощ - Музикант з небес високих вже вигляда із-за куліс.
Пригладив мокре він волосся й на сцену гордовито йде,
І Вітру - Ре́генту, вклони́вшись, поважно руку подає.
На мить, затамувавши подих, смичок здійняв він догори,
І полетіли мокрі стріли з небесної височини.
Нема афіші та аншлагу, вхід вільний на його концерт,
І не пожне він лаври Слави! Він-безоплатний Диригент!
У гру вступає перша скрипка, і сум в душі запанував,
Коли Смичок змокрілі струни поволі лагідно торкав.
І вічний сивий Небосхил розплакався в своїй печалі,
Злилися Небо та Земля, і не знайти вже тої грані!
І раптом звуки дивовижні перебива́ брутальний бас,
А це солідний та поважний вже приєднався контрабас.
Гобо́ї, Флейти та Фаго́ти лунають ген за Еверест,
І поєдналися всі звуки в єдиний та гучний оркестр!
Фанфари п"єсу підхопили, час урочистості настав,
Оркестр зі шквалом відрядили, та Грім звели на п"єдестал!
І блискавка, шалено в ейфорії пронизує небесний перевал,
Велична симфонія зливи у Вічність відкрила портал!
Вже досягла́ гра апогею, Маестро дух свій перевів,
І час неначе зупинився, і ливень трохи порідів.
Та яструбом, злетівши в небо він гул оркестру припинив,
І наостанок плавним жестом ліричне кантрі зморосив.
В вечірній тиші поступово акорд останній вже зотлів,
А Дощ відкланявся галантно і ген за обрій полетів.
Порозганяв вже вітер хмари та засурмив відбою клич,
Й завісу темряви на Землю вже опустила тихо Ніч.
***
P. S. (Post scriptum)
Ти, Маестро - самоучка, віртуозний меломан!
З твоїх нот черпав натхнення сам Бетховен Людвіг Ван!
Як у нього шквальний вітер з голови здув картуза́,
Людвіг написав сонату, що під назвою "Гроза"!
Нотний стан твій доскона́лий, для душі бажа́ний тон,
Вгамував духовний голод твій магічний камертон!
Музика твоя, Маестро - чистої води алмаз,
Гра небесного оркестру й ноти мелодійних фраз!
