Мовчить моя Муза в журбу загратована
Мовчить моя Муза в журбу загратована,
Їй тяжко в задушній юдолі земній,
Людськими нікчемами вщерть закатована,
Страждає, сумує і скніє у ній.
Летіла на крилах надії замріяна,
Натхнення любові несла у пітьмі,
Зірковим і Сонячним вітром обвіяна
Потрапила бідна на посміх юрмі.
Розумне і добре і вічне посіяти
Бажала між люди заради людей,
А вийшло намарно за вітром розвіяти,
Стороняться люди блаженних ідей.
Не з'їсти розумне і вічним не вкритися,
А доброго мало усюди усім,
Не хочуть нікчеми із ближнім ділитися
Допоки не вдарить розгніваний грім.
Для Музи немає нічого страшнішого
Ніж складені крила і очі нікчем,
Вона позбавляється найголовнішого,
Можливості бути добра сіячем.
Нагоді що зникла вже не повернутися
Назад у часи нерозумні та злі,
Нікчеми ж воліють крил Музи торкнутися,
Десь чули щасливими будуть тоді ...
24.03.2021