Мудрість
Куди б хто не дійшов,
То рушав він завжди сам.
Дорогою Сову надибав
Переходив поле вплав
Або у човні,
Лежав, дивлячись у зорі,
На спині.
Коли траплялась річка, то йшов по воді
Або йшов по дну.
Йшов так, як було вигідно йому.
А Сова то поруч,
То злетить униз.
Впаде до хмар, але відчує землі удар.
А він на те не звертає уваги,
Надто вже цікаві під ногами трави.
А синющі травинки -
Це небезпечні тваринки.
Кусаються.
Ніколи не вітаються.
Але ж цікаві страх які.
"Ну добре, знову зведу очі на поле.
А там зорі дрібні.
Там ліс тисячолітніх зір.
Там ліс дрібних тисячовічних дубів.
Полтавщина?
Ніт, ніт. Скоріш Загравщина.
Та й добре. Пливу далі.
Сова повертається,
Моя... Не скажу. Вона була на фестивалі."
Так подумав той хтось,
Долаючи свою дорогу.
Багато ще пригод сталося по тому.
Просякнуті метафорою й ароматом дому.
Адже всі вони вони відбулись у його межах.
У товщі пилу й павутинних мережах.
А той хтось пішов все ж геть із дому,
А рушав він завжди сам.
Дійшов таки кудись, доплив із Совою.
А вона зібрала пил і розклала по місцям.
