На зовні. 2#105
І на зовні дихáння запирає,
бо надихатись тобою неможливо.
Кров холодна звикла вистигати,
але зараз закипає. Дивно
твого тіла відчувати запах
там де його бути не може.
Чи це не на життя моє замах?
Бути тобою таким розкутим.
Як би міг своїми очами
показати світу, що бачу -
світ почав би будувати храми,
я в цій релігії тебе втрачу.
Як би я заволодів всім світом
і прибрав би з нього все погане -
навіть тоді світ своїм світлом,
з тобою змагатись не стане.
Бо всередені все запирає,
надихатись тобою неможливо.
Чи так взагалі буває?
Щоб все інше було не важливо…
