Не втратиш того, що твоїм не було.
Не втратиш того, що твоїм не було.
І те, що не згубиш - не ціниш.
Хоч будеш жаліти себе попри все,
Нічого по-суті не зміниш.
Ховаєш за маскою ти почуття,
Хоч інших підозрюєш в цьому.
Шукаєш недоліки і без кінця
Когось звинувачуєш знову.
Ти мариш, лікуєшся, ще раз гориш...
І далі усе йде спочатку.
Та в цьому, пробач, я не бачу тебе,
А тільки твою сильну слабкість.
А твоє «пробач», наче й втратило сенс
І більше не варте нічого.
Я вкотре себе обманула, й тепер
Не гляну без перестороги.
Безжальне... складне... невимовне моє
Прощання забрала з собою.
Не втратиш того, що твоїм не було,
Що ти не здобув у двобої.
