Нерозривне одне
Замóк на прочиненій двері викликає острах.
Не в минулому ще голодомори, геноциди і холокости.
У підвалі каплички знайдено чиїсь кості...
Живі й мертві утворюють нерозривне одне.
Кожен до свого переходу іде.
І прикро забутим покійничкам в іномир'ї
як самотній бабусі у трикімнатній квартирі.
Спом'янув би хто словом їх добрим і лагідним,
розпечатав би ларці духовної пам'яті!
Сонми їх
на потойбічних перепуттях і митницях.
Іще більше перед замкненими воротами нітиться.
Сни передивляються земні кадр за кадром,
жалкуючи за минулим безповоротним, примарним...
