Невідома дорога 6#175
Ти
невідома
мені досі дорога…
так хочеться змести тебе рукою
з обличчя землі, аж до самого бога,
а би не спокушала, та не спокушалась сама.
так хочеться замести завірюхою, білою твої очі,
або вже до біса, самому замерзнути
від оніміння кінчиків пальців, аж до найспекотнішої ночі.
Ти мене таким чином розбестиш…
нащо розляглась тут, перед мною,
холодними своїми, стрункими лініями.
нащо розсипалась брудною підошвою,
шкіряних черевиків, по підлозі, ліліями.
нестерпно (ти знаєш) наскільки нестерпно,
що хтось, а не я, аромат твій вдихає.
і він ховає тебе, ховає, від цілого світу,
який ніби без тебе зникає.
чуєш?
Ти і є ікса від ігрека, на системі координат, залежність.
Ти і є рима, ритміка, алегорія, прихований сенс.
хоч і є якась розбіжність в логіці, коли тебе необмежена обмеженість,
але це входило в правила гри, і я витримую навʼязаний суспільством саспенс.
Ти
невідома
мені досі дорога…
дозволь, я пройду, там де не ступала ще інша нога?
і я намалюю мапу,
і ховатиму її, ховатиму від цілого світу,
який на тебе не заслуговує,
чуєш?
