Осіннім гравієм душі
Осіннім гравієм душі
майнула темна нить,
неначе з задумів чиїхось
зустрілись я і ти.
Блукаючи гаями меж,
минаючи усіх,
ми не наважились на гріх,
хоч був порив душі.
Зимовим візерунком трав
примерзлих до шибок.
І ось прийде знову весна
на зустріч зробить крок!
І ми, неначе голуби
залазимо на дах.
Найкращий вид із висоти -
з пташиного гнізда.
Яскравим сонячним теплом
ти напував мене.
І літо бачить горизонт,
і вітер спину гне.
Йому так хочеться пригод
й життєвих насолод,
а я люблю дуже компот.
Найдужче лиш - тебе…
