Пам’яті Олени Теліги

Іду по Києву, іду я по столиці

Широка вулиця, машини, люди, гам.

Ти тут жила, красуне-чарівнице,

І вулиця тепер з твоїм ім’ям.

А ось і Бабин Яр. Полита кров’ю,

Здається, й досі стогне тут земля.

Ти тут загинула і ми з любов’ю

Приходимо сюди зблизька й здаля.

І я прийшла, Оленочко, до тебе,

Любов тобі свою я принесла.

Ти тут востаннє глянула на небо,

Душа твоя у вічність відійшла.

Поглянь з небес, Оленко, на Вкраїну,

Яку ти так любила й берегла,

До неї завжди линула невпинно,

Творити й жити тільки тут могла.

Летіла ти до Києва із Праги,

З Варшави, з Кракова, летіла звідусіль,

Тобі всі однодумці були раді,

Хоч не завжди підносили хліб-сіль.

Фашисти підняли криваві руки

На нашої поетки юні дні,

Та мужньо ти стерпіла біль і муки,

Лиш напис залишила на стіні.

Тебе ми пам’ятаєм, твої вірші

Читаємо сьогодні й повсякчас,

За твої муки, за часи найгірші,

Ми відчуваєм гріх – прости всіх нас.