Павлові Тичині
Кохаємо залізо й мідь,
Бетони і чугуни —
Від них родилися громи,
Але і співні струни.
Нарешті ранок забуяв,
Країна зорі має,
Списами, шаблями в боях
Ми з неба їх здіймаєм.
В пилу вовтузимось щодня —
Квітки нехай в долині.
На революції конях
Сконаєм у борінні.
Наш кінь реве, копитом б’є,
Подібний завше бісу,
І панцир радості кує
Новий коваль залізу.
