Пекло 4#134
В грудній клітині
надувається, здувається кулька,
під тиском, розганяємих думок,
бажає луснути.
Глухий кут,
кат сам собі, кат -
сплету з думок канат,
щоб на ньому повиснути.
Це здається
єдиним способом досягти мрії:
«Від землі відірватись»,
і нарешті вже заспокоїтись.
Зупинити рух
набридливих думок-мух -
тоді то, буде плювати,
що буде коїтись
Без мене, в цьому пеклі,
залишитесь самі,
без мене, а я буду в іншому,
де все стабільніше.
Стабільність, якої я прагну -
вже давно антиутопічна,
і вона не зробить
мене цільніше.
В грудній клітині
роздувається з трудом полум’я,
від повітря, розганяємих думок,
бажає згаснути.
Як би ж ти тільки знала,
що я відчуваю,
можливо це обом, нам,
надало би ясності.
