ПІСЛЯ ДОЩУ
Цілу нічку дощик лив,
Добре землю промочив.
У дворі помив доріжку,
Налив воду в пусту діжку.
Оросив город і сад,
Й соковитий виноград.
Літній ранок позіхнув,
Прохолодою дмухнув.
Смокчуть воду корінці,
Оживають пагінці,
Сонце скоса поглядає,
Та росицю випиває.
Стали свіжими й міцними,
Всі городні побратими.
Набундючивсь баклажан,
Став поважний, наче пан.
А там далі, біля хати,
Заярів гарбуз пихатий.
Кабачок, побіля тину,
Підставляє сонцю спину.
Сльози ллє, немов вдова,
Капустя́на голова.
ЇЇ дощ не пощадив!
Всі хустинки промочив.
На городі справжній рай,
Буде славний урожай!
Ранок силу набирає,
Все довкола галасає.
Горобці й синички,
Гуси та індички.
Й журавлі, мов на вітрилах,
Обтрусивши мокрі крила,
Відправляються в політ,
За пожи́вком, до боліт.
На землі життя вирує,
Благодатний день стартує!
Хтось поде́йкує: - Дощ плаче!
-То невігластво, одначе!
Дощ не плаче! Дощик ліє,
Благодать на землю сіє.
Дощ - небесне одкровення,
Та Творця благословення!
