Після громовиці
Ох, нарешті!. Прокотилась!.
Гармати грому вдалечінь,
Нема хмарин важкого тіла,
І бавиться, і бавиться відмолоділа височінь…
І тільки іноді бабриськи
Від блискавок-жарин
По обрію там низько-низько,
Неначе крила золотих пташин.
Басейну бовна бірюзова
Рядниною безмежно простяглась…
Живи! — сріблясте, вічне слово
Я чую в цей бадьорий час.
На тротуари жваві очі —
Калюжі викраяні в дах
Безкрайо, заздро і охоче,
Кравець я, по бульках-голках.
Цей ясен зовсім збожеволів —
Нащо прискавкою? не мить!
А проте промінь ще не кволий,
Як прас по змоклі побіжить…
Не витримав, хапнув сорочку
І голкою стьобнув притьмом,
І ниток білії рядочки —
Вперед, вперед! бігом, бігом!.
