Поетам Розстріляного відродження
Несе свій вирок затхлий кабінет.
Повзе безлика пліснява з усюди.
Піднесений Відродженням Поет –
спаплюжений «без слідства і без суду».
Його незламність визнано як гріх.
Його слова, що рвуть формати вільно,
котрими він систему переміг,
закреслені невідворотним «винен».
Стискає зашморг кат НКВД,
глитає табір «ворогів народу».
Як над життям Поет підняв себе,
що не піддавсь на рятівну угоду?
Чи ціну самобутній знав строфі,
що вірним їй лишався до загину?
Упало тіло серед груди тіл –
мов без душі лишилась Україна.
А ми, поети нинішніх часів,
свою без бою обійнявши нішу,
і рими підбираючи до слів,
чи знаємо, для чого пишем вірші?
1.12.16
