Полісмен не побачить твого розпачу

Та другу пляшку, яку ти щойно розпочав.

Над хрущовськими домівками крики сорок,

А не чайок. Сталініст запрошує тебе до чаю,

А ти посміхаєшься нещиро, куштуєш бутерброда з сиром,

Який на смак, як бідність, як їдальня, як в’язниця.

І тут рідко буває чисте небо,

Рідко буває чистий розум.

Морозним вітром роздмухає пил,

Та чисте повітря вторгнеться у твої легені,

Коли вже останні двері з п’ятьма шарами фарби

Відкриють, та через них пройде наше щастя,

Пройде наскрізь

Та залишиться.

Ти можеш їхати куди завгодно,

Ти можеш жити так, як того коштуєш,

Ти можеш слухати і не чути,

Тому що ми говоримо різними мовами.

И не объяснить тебе даже по-русски,

Что ты – конченый долбоеб,

И не важно, какую форму ты носишь,

Не важно, как зовут твоего батю,

Как ты назвал своего ребенка,

Ти все одно нерідний син тієї землі,

Що тебе зростила,

І не тому, що в тебе інші погляди на світ,

А тому, що в тебе немає поглядів, тільки морок.