ПРИКРА СТАРІСТЬ
Ті зро́блені руки і згорблені пле́чі,
Коса́ посиві́ла і погляд сумний,
Настали часи невеселі, старечі,
Ще й досвід життєвий зоставсь чимали́й.
Той погляд давно потопає у смутку,
Холодна хатина… та й мерзне душа,
Занесла дріве́ць, щоб підкинуть у грубку,
Але у запасах нема ні гроша́.
Натруджені руки весь вік працювали
Від ранку до ночі, щоб щось зароби́ть.
Спочинку вони від дитинства не мали,
На ногу широку не знали як жить.
А кожну копійку доку́пки тулила,
Бо статків ніколи не було в житті,
Щоб краще жило́сь, завше Бога молила,
Але гіркоти́ скуштувала в бутті.
І так все життя на державу робила,
Щоб в старості мати до хлі́ба й на хліб,
Надію на все марновладці убили…
Без хлі́ба бува і по декілька діб.
Реформи все роблять, закони приймають,
Та жоден із них не на користь людей,
Ніко́го із люду вони не питають,
Й для верств найбідніших не мають ідей.
Як старість дожити й за що коротати?
А ще й заплатити за світло щораз,
Щоб ліки купити – нема що й казати,
Все гірше і гірше стає раз-у-раз.
Ті зро́блені руки і згорблені плечі
Того́ не чекали на старості літ.
Вовки одягнулися в шкіри ове́чі…
До чого ж бо дальше ще котиться світ?
Забувся вже смак і ковбаски, і масла,
Бо й хліб не щодня є та змога купи́ть…
Надія на краще давно уже згасла…
Як вік скоротати? Як старість дожить?
І холод, і голод, бува, дошкуляє,
Змінилось життя існуванням таким,
З очей, як з джерел, ще сльоза витікає,
А думка в обіймах з життям нелегки́м.
Чому́ довело́ся в житті гибилити,
Не знавши достатку ніко́ли в житті?
Й нічо́го не вдіять, нічо́го зробити…
Лиш вузлик з речами зоставсь у куті.
29.01.2022 р.
© Copyright: Клавдія Дмитрів, 2022
Свідоцтво про публікацію №122020103707
