“Про зяючі дні непрожиті”

Про зяючі дні непрожиті,

про дні дуплуваті

на спогад лишилися

кім’яхи вати.

Проціджуєш подих крізь неї,

згортаєш, мов іграшки, дати:

чужі ювілеї,

свої марнотратні утрати,

безглузді ідеї…

І тішишся думкою —

все надолужити зможеш.

Ще рік… нехай два,

і ти порожнечу

на іншу — таку ж

перемножиш.

***