Птаха
Я тут, за твоїми плечима.
Вони- то простерті в польоті,
Пташині мозолисті крила
З старими відбитками дроту.
Ти бачиш з вершини гірської
Мій намір, найменшу провину.
Як сокіл, що вироки коїть,
Як рок Прометея -людини,
Ти кара моя, що на горе,
Формує собою потребу.
Ти в сутінках відаєш море,
Ти зорі збиваєш із неба,
Та сліпнеш під сонячним днем,
Хоч брат зозулиний сапсану.
За кривду здобуту вогнем
Ти власну сповідуєш кару.
