пунктири і контури
І.
я скажу “привіт” не по-нашому -
і на мене вся алея обернеться,
зашарудить листям,
закашляє, замугикає.
так розлого і зелено їй,
досі тепло. і рясно
біля станції: галаслива вечірня процесія
розступається,
як над іншими виринає
зосеніла твоя голова.
ІІ.
"Театральна".
до неї ведуть усі навігатори,
а я не поспішаю піднятися.
стою довго на сходах біля виходу із метро
і окреслюю контури
твоєї спини. проводжу повільно
трохи сутулу і найтремтливішу лінію -
від плеча до плеча -
а ти сидиш на парапеті
і мене іще не побачив.
ІІІ.
я тепер не підходжу до нашого виходу.
ми там розмовляли на розі,
ми там домовлялися стрітися
ламаними реченнями,
тиснули руки так довго
у перший вечір знайомства.
чому я тоді не спитала,
куди падає наголос у твоєму імені.
тепер переходжу на інший бік
навіть коли запізнююсь,
навіть коли червоний.
ІV.
блукаючі вулиці,
які мені не розділити з тобою.
пунктири ковтків між сиренами,
пунктири кордонів.
я креслю пальцями карту у себе над лобом,
малюю посрібнених рибок
прямо в повітрі -
нехай допливуть.
і у кожної буде у роті
крихка голуба намистина
із вкрапленнями зеленого -
моє послання для тебе.
