Робінзон
Лишився один, в безмежній пустелі скорботи
Лютує ненависть, та я її міцно тримаю
На вигляд — людина, в середині мене істота
Яка, моє серце, на дрібні шматки розриває
Ні краплини дощу, лише піт зволожує тіло
Ні кроку вперед, чекаю, мов вітру, біду
І сонце пекельне у сірому небі кипіло
І «П'ятницю», тут, навряд чи колись я знайду
Лишився один. Самотність, то рай для печалі
Мов чорна діра, поглинаю увесь негатив
Я кожного дня, збираю докупи медалі
Якими, за біль, мене Диявол нагородив
Ніщо не врятує. Мій острів покинутий вами
І ви ж, ненавмисно, топили свої кораблі
А в цім океані лютує скажене цунамі
Яке, з головою накриває всі острови...
