Розлучене кохання
– Привіт коханий!
– О, привіт кохана! Я так давно-давно тебе чекав!
– Я, знаю любий, дуже добре знаю…
– Ти вибач, що я болю завдавав!
– Це ти, мене пробач, моє кохання.
– Не варто люба, винний лише я.
– Я чую в твоїм голосі зітхання.
– Звичайна втома, ластівко моя!
– Як ти живеш? Які проблеми маєш?
– Та, все чудово мила! А ти як?
– Та, добре все. Ти зла хоч не тримаєш?
– Давай не будемо про це.
– Звичайно ж, так!
– Ти пам’ятаєш зустріч ту, раптову?
– Я думала, ти вже про це забув.
– Я хочу пережити її знову!
– В мені також, цей поклик промайнув!
– Чудові дні! Вони такі прекрасні!
– Я згодна любий. Дуже шкода їх!
– Я згадую, твої зіниці ясні.
– А, я, твій теплий безневинний сміх!
– Кохана, знаєш?..
– Говори коханий.
– Я все життя, лише тебе кохав!
– Я знаю любий. Дуже добре знаю!
– Але той день, чомусь все зруйнував.
– Давай, не будемо про нього говорити?
– Звичайно ж, моя зіронька, давай! Я буду все життя тебе любити!
– І я також! Ну, все любий, прощай!
– Прощай, лебідонько моя кохана!
– Ти вибач, що від справ відволікла!
– Ну, що ти, люба, я безмежно радий, що ти про себе звісточку дала!
– Ну, все… Бувай, мій голубе миленький!
– Кохана! Я почую, ще тебе?
– Звичайно ж, соколе рідненький.
– Лебідко! Я люблю тільки тебе!
Ось так, вони щоразу говорили,
В їхніх словах жила вічна печаль,
Та все одно, вони щиро любили,
Хоч не змогли зустрітися, на жаль!